До 115-річчя від дня народження Оксани Іваненко (13.041906 - 17.12.1997).
З давніх-давен по всіх країнах світу люди
складали казки і втілювали в них свою народну мудрість.
Казка розкривала людям очі на
навколишній світ, окрилювала людей фантазією, збуджувала мрії про краще життя,
про перемогу добра над злом і закликала до участі у цій одвічній боротьбі
правди і кривди.
Серед найвідоміших казкарів
української літератури почесне місце займає Оксана Іваненко.
Вона писала казки й оповідання,
повісті, нариси, історико-біографічні романи. Вона писала для малюків, які вперше
розкрили буквар, для юнаків, що серйозно замислюються над сенсом життя, і для
дорослих. Всі її книжки, хоча б кому вони адресувалися, сповнені гарячим
трепетом життя, вони чарують своєю безпосередністю і щирістю.
Казки Оксани Іваненко вчать легко і ніби мимоволі, ненастирливо, захоплюючи читача цікавими пригодами й героїчними, вчинками персонажів, невимушеною, часом жартівливою розповіддю, свіжою поетичною мовою, сповненою яскравих образів і влучних висловів і приказок, запозичених із самого життя.
Давайте
відправимось у казкову подорож по творам
Оксани Іваненко.
Літературна галявина "Казку швидко ти впізнай,всіх героїв відгадай"(збірка "Лісові казки")
Запитання :
·-- «Одного ранку він прокинувся і сам себе не
впізнав: він був увесь білий. Йому хотілося побачити, а як плямочка на носі –
побіліла чи ні. От він скосив очі і побачив, що ні – не побіліла. Але він
заспокоїв себе: «Нічого, і так гарно. Чорне на білому. І я відрізнятимусь від
інших»
·-- «Не треба мене рвати, вітре! Мені тут так
добре, я познайомилася з усіма квітами й деревами, а коли ти зірвеш мене – я
зів’яну, умру»
---· «Ціні-ціні-зіні-зі!
Не
боюся я зими.
Ти,
зима, не лякай,
Я
не кину рідний гай!
Пінь-пінь,
ах-ах-ах!
Поховалось
все в снігах,
Та
мене він не злякає,
Я
не кину свого гаю!»
---· «Мед! Оце, напевно, і є мед! – збагнуло … і
засунуло лапу в колоду. Та тільки встигло воно раз лизнути, як щось боляче
вкололо його в носик. Воно стрімголов кинулося з дерева і побігло. «Тікати
швидше! – подумало … - Тільки б не забруднити цю лапу, на якій мед!»
·---«Я зачарована, я заморожена, я заворожена, і я дякую, що ти
врятував мене…І я прошу: не згуби мене, дуже люблю стрибати, як ти,
скрізь бігати і ніколи не сидіти на місці!.. І, напевне, я б провисіла на ринві
до кінця весни, поки припекло б сонечко, і я б розтанула. Адже я не з солодкого
цукру. Я – проста весела краплинка води»
· ---- «Мій
зелений любий друже,
Ти
такий високий, дужий.
Наче
варта на степах,
Виріс
ти вітрам на страх»
----- · «А він вдався таким веселим, непосидючим, до
всього цікавим, і тільки-но вивчився літати, як почав гасати по всьому лісі. Де
траплялася яка пригода чи бешкет – уже всі знали, що то його справа. Вранці він
найперший будив увесь лісовий народ своїм дзвінким голоском, сміливо встрявав у
пташині бійки, витягав з-під дзьоба у старших різний лісовий харч»
---- · «Та от і в неї зміцніли лапки, хвостик став
пухнастий і вже міг махати над її мордочкою, як віялом. А над вушками ще раніше
з`явилисямаленькі китички – вузькі і гострі, зовсім як щіточки на дитячих
пензликах»
--- · «Восени листя облетіло, але це було і не
болячеі не страшно. Стало так холодно, що захотілося спати. Вона і дрімала цілу
зиму під снігом. Дрімала і мріяла: от вкриється вона цвітом, от достигнуть
яблука, і буде вона найкращою у всьому лісі»
---- · «Це я прилинула до тебе, - почула лілея
ласкавий шепіт. – Я була срібною … , я була парою, я була дощем і, може, тільки
на хвильку я прилинула до тебе. Може ще багато мені мандрувати і багато бачити,
але зараз так радісно поцілувати тебе!»
А хто не відгадав, саме час завітати у бібліотеку і прочитати казки Оксани Іваненко.
Немає коментарів:
Дописати коментар